До роковин Чорнобильської катастрофи: історії пологівців, які це пережили

Опубліковано в 8:00 Актуально, Важливі, Новини, У Пологах, У районі, Цікаво та корисно    628

Чорнобильський демон зродився зловтішний

В безумному розпаді чАсток мізерних, –

І горе, як ніч, по землі нашій грішній

Нечутно ступає – не спиниш, не вернеш…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чорнобильська катастрофа – найбільша в світі техногенна, екологічно-гуманітарна катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції. Сталася вона в ніч на 26 квітня 1986 року за 110 кілометрів від столиці України Києва, майже в центрі Європи. Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля викинуто велику кількість радіоактивних речовин.

Серед усіх трагедій, які пережило людство, чорнобильська катастрофа не має аналогів за масштабами рукотворного забруднення екологічної сфери, негативного впливу на здоров’я, психіку людей, їх соціальні, економічні і побутові умови життя.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29 березня 1990 року 26 квітня проголошено “Днем чорнобильської трагедії”.

Цьогоріч – 26 квітня виповнюються 34-ті роковини Чорнобильської трагедії. Ми вшановуємо пам’ять загиблих під час трагедії, згадуємо про героїзм пожежних, експлуатаційного персоналу станції, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

…26 квітня 1986-й рік… Була весна – квітуча, напоєна запахами землі і нового життя. Ніхто не здогадувався, що ця весна назавжди чорними літерами буде вписана в історію нашого народу і людства, що про невелике місто Чорнобиль дізнається весь світ.

Рішення про її будівництво було прийняте 1966 року. Пунктом будівництва Центрально-Української – такою була перша назва АЕС, було визначено село Копачі Чорнобильського району. 1967 року Центрально-Українська АЕС була перейменована на Чорнобильську атомну станцію.  Паралельно розгорнулися роботи по зведенню міста енергетиків – Прип’яті. Спорудження ЧАЕС і м. Прип’ять було оголошено Всесоюзною ударною комсомольською будовою.

14 грудня 1977 року був підписаний акт прийому першого енергоблоку ЧАЕС в експлуатацію.

16 листопада 78 року почався пуск другого енергоблоку.

3 грудня 81 року було здійснено пуск 3-го блоку ЧАЕС.

31 грудня 1983 року почав давати перші кіловати електроенергії 4-й енергоблок.

Станом на 1 січня 1986 року потужність 4-х атомних енергоблоків становила 4 млн. кіловат і вийшла на проектні параметри. ЧАЕС виробляла приблизно десяту частку електроенергії всієї України.

Реалії сьогодення є такими, що повністю відмовитися від використання атомної енергії неможливо. Вона несе величезні можливості. Проектувальники й оператори атомних електростанцій не мають права на помилку. Тому атомні електростанції особливо ретельно проектуються, регулярно перевіряються й обладнуються численними приладами, що запобігають виникненню небезпеки. Люди, які відповідають за роботу цих приладів, – чесні, щирі, розумні й віддані своїй справі. Головна їхня турбота – безпечна робота реактора. Але, навіть за найвищої кваліфікації фахівців, може статися аварія… Люди помиляються… Машини ламаються… А одна-єдина аварія може змінити цілий світ…

25-го квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС готувалися до зупинення четвертого блоку на планово-попереджувальний ремонт. Цим зупиненням вирішили скористатися, щоб провести випробування однієї з систем безпеки. В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року в ході проведення на 4-му реакторі ЧАЕС експериментів, виникла великомасштабна з глобальними наслідками аварія.

О 1 годині 23 хвилини 40 секунд 26-го квітня перший, а слідом за ним другий вибух зруйнували реактор, в якому знаходилось        200 тонн урану. При температурі 1 200 – 1 500 градусів по Цельсію, загорівся графіт. Створилась вкрай загрозлива ситуація, коли горіння графіту і виникнення під реактором потужної теплової колони утворили небачений в історії людства штучний радіаційний вулкан фантастичної сили.

У перші години після аварії багато хто, мабуть, не усвідомлював, наскільки сильно зруйнований реактор. Завжди мудра природа зі своїми самозахисними функціями на цей раз ніби втратила пильність, послабила свій імунітет. Потужні вітряні потоки, що утворилися саме в цей час у Чорнобильському районі, підхопили радіаційний циклон і він смертельним вихром пронісся над Україною, Білорусією, Росією, Литвою, Естонією, Латвією, Польщею та іншими країнами. Зловісні вибухи на 4-му реакторі посіяли атомну бурю і розкидали радіацію по різних напрямках. Ці рівні радіоактивного забруднення були приблизно в 100 разів вище фонових. Сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30-40 разів більшою, ніж при вибуху атомної бомби в Хіросімі.

Радіонукліди проникали в землю, воду, рослини, вражали людей, все живе. Майже одразу до місця аварії прибули пожежні. Вогонь гасили до 5 години ранку. У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року.

З перших хвилин після вибуху на четвертому реакторі та локалізації аварії разом з пожежними мужньо боролись працівники ЧАЕС. Перебуваючи в епіцентрі катастрофи, вони не залишили робочі місця. Ризикуючи своїм життям, енергетики робили все, що було в їх силах, щоб врятувати атомну станцію від ще більш небезпечних руйнувань.

Всі, хто першими включилися в боротьбу з пожежею, дістали небезпечні для життя дози опромінення. Шестеро з них померли другого дня в лікарні. Це лейтенанти Володимир Правик і Віктор Кібенок, старші сержанти Василь Ігнатенко, Володимир Тишура, Микола Титенок, сержант Микола Ващук. Всі вони посмертно відзначені високими нагородами, першим двом присвоєно звання Героїв. Протягом кількох тижнів пішли з життя іще близько 40 осіб, серед яких були працівники ЧАЕС, пожежні, співробітники міліції.

Після оцінки масштабів радіоактивного забруднення 27 квітня о 13.10 по місцевому радіо передали повідомлення про евакуацію жителів міста Прип’ять. До цього працівники штабу почали поквартирний обхід, пояснюючи населенню ситуацію та порядок евакуації. Було рекомендовано зачинити вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності та документи. О 13.50 жителі були зосереджені біля під’їздів будинків, а з 14 години почали прибувати автобуси. Почалася евакуація.

Щоб зменшити обсяг багажу, жителям сказали, що евакуація тимчасова. Як наслідок в 30 кілометровій зоні і досі є особисті речі місцевих мешканців. Близько 16.30 евакуація населення з міста була завершена. Протягом всього 1986 року із зони відчуження евакуйовано близько 250 тисяч осіб.

У нашому районі проживає родина Ярмоленко Валентини. Аварія на ЧАЕС назавжди змінила її життя. У 1986 році вона жила і працювала в містечку Іванкові, що в 50 кілометрах від зони аварії. Вона на власні очі бачила Чорнобильську катастрофу. Як тільки розпочалася евакуація населення, Валентина Іванівна отримала завдання особисто супроводжувати людей із зони. Як вона пригадує, з Чорнобиля та Прип’яті в першу чергу вивозили вагітних жінок та жінок з маленькими дітьми. Розповідає, що траса в ті дні нагадувала невпинний потік техніки. Люди хвилювалися, плакали, адже всі здогадувалися, що повернутися назад до рідних домівок вже ніколи не вдасться.

Для ліквідації наслідків аварії була створена урядова комісія. У 30-кілометрову зону навколо ЧАЕС стали прибувати фахівці, які відправлялися для проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові частини, як регулярні, так і складені з терміново зібраних резервістів. Їх всіх пізніше стали називати «ліквідаторами». Ліквідатори працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Основна частина робіт була виконана в 1986–87 роках, в них взяли участь приблизно 240 000 чоловік. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки – приблизно 600 000 осіб.

Серед них були і пологівці. Це Сергій Штепа, Юрій Коєв, Станіслав Плетінь, Микола Недовба, Микола Носко, Анатолій Тимошенко, Олександр Тоцький, Валентина Ярмоленко, Лідія Повод, Олександр Адамович, Володимир Андрейченко, Дмитро Лєта, Ігор Шкуропатський, Григорій Спудка, Олександр Божко, Василь Бровко, Дмитро Тютюник, Олександр Гавриленко та інші.

Як згадує ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції Микола Недовба: «Нас одягли у спеціальні костюми з свинцевими пластинами і наказали лопатами розчищати купу будівельного сміття, яке лежало на даху зруйнованого вибухом блоку. Майстер проінструктував: «Набираємо швиденько в лопату сміття, бігом кидаємо його вниз, потім ще двічі. Працює тридцять секунд кожний – ні лопатою більше, ні секундою довше»…

У перші дні основні зусилля були направлені на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще серйознішим наслідкам. Потім почалися роботи з очищення території і поховання зруйнованого реактора. Довкола 4-го блоку був побудований бетонний «саркофаг» (об’єкт «Укриття»). Радіоактивні уламки, розкидані територією АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. У приміщеннях перших трьох енергоблоків проводилася дезактивація.

Пологівцю Миколі Носко було 24 роки, коли надійшов наказ, згідно якого він в складі окремого батальйону ДАІ Київського облвиконкому повинен був брати участь в ліквідації наслідків аварії. Він один із тих, кому довелось працювати 3 місяці в 10-ти кілометровій зоні відчуження.

«Я бачив реактор на відстані 10-ти метрів, – згадує Микола Іванович. – Ми з напарниками заклепки на реакторі могли перерахувати. В наші обов’язки входило регулювання транспорту: під час зведення саркофагу був надзвичайно великий потік автотранспорту в обидва напрямки. Ми обробляли машини, котрі їхали від реактора. Працювали позмінно. Пам’ятаю своє перше враження від навколишньої місцевості: всі дороги, узбіччя, тротуари були вкриті спеціальною піною, що взялась плівкою, яка захищала від радіації. Яку небезпеку несе в собі радіація – ми тоді не знали…».

Одним із безпосередніх ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС був і пологівець Юрій Коєв. Він пригадує, що його повісткою викликали у військкомат, де пояснили, що необхідно буде їхати в Чорнобиль. Про відмову навіть і не думав. Прибувши туди у грудні 1986 року, він разом з іншими ліквідаторами, займався розчищенням дахів на енергоблоках та їх відновленням. Згадує, що тоді дивувалися, чому командир постійно їх підганяє, змушує працювати швидше і швидше. Вже коли з’явилися перші ознаки ураження радіацією, тоді тільки зрозуміли, що довго не можна перебувати на цій території. На власні очі Юрій Коєв бачив жахливий рудий ліс, покинуті домівки місцевих жителів. Було моторошно і пусто. Ці спогади залишилися з ним назавжди.

Після катастрофи станція не працювала близько 6 місяців. За цей час територію дезактивували, спорудили саркофаг, який накрив 4-ий енергоблок. Та вже в жовтні 1986 року перший та другий енергоблоки були знов уведені в дію, у грудні 1987 року відновлена робота третього. А у 1991 році на другому енергоблоці спалахнула пожежа, і в жовтні цього ж року реактор був повністю виведений з експлуатації.

У грудні 1995 року був підписаний меморандум про взаєморозуміння між Урядом України, урядами країн «великої сімки» і Комісією Європейського Союзу, згідно якого почалася розробка програми повного закриття станції до 2000 року.

15 грудня 2000 року був назавжди зупинений реактор останнього, третього, енергоблоку.

Тепер Чорнобиль порожній, покинутий, позбавлений людського тепла, оточений мовчазним рудим лісом. Тепер це одне з 179 міст і сіл, евакуйованих після найбільшої в історії людства атомної аварії. Згідно із затвердженою Верховною Радою програмою, ЧАЕС повинна бути повністю ліквідована до 2065 року: паливо буде вилучене та переміщене до довгострокових сховищ, відбудеться консервація реакторів, а коли рівень радіоактивності знизиться, їх демонтують, а територію очистять.

Через десятиліття після трагедії, про Чорнобиль почали забувати. Було знову активізовано ядерні проекти, котрі передбачали будівництво нових АЕС. Серед країн, котрі планували розвиток атомної енергетики, опинилась і Україна.

Та ось знову – людство отримало чергове попередження. До аварії в Японії у 2011 році, Чорнобиль вважався єдиною аварією з сьомим – найвищим рівнем небезпеки. Тепер таких катастроф вже дві. Україна, з огляду на свій гіркий досвід, першою запропонувала Японії допомогу. Саме вибух в Японії дав новий поштовх антиядерному руху, тож всі екологи відразу взялися до справи. Ситуація дала свої результати: в кількох країнах були заморожені проекти будівництва нових атомних електростанцій, а старі реактори припинили роботу на певний час.

Нова хвиля цікавості громадськості до зони відчуження прокинулась завдяки культурним надбанням суспільства: літературі, фільмам і, особливо, комп’ютерним іграм, які створили навколо Чорнобиля своєрідний міф. Саме тому сюди так часто навідуються сталкери та туристи.

Крім туристів, які приїжджають сюди на кілька годин, є люди, які не змогли покинути свої домівки. Вони повернулися сюди ще в 1986 році та заселили 11 населених пунктів.

Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсису. Поруч з нами мешкають люди, долі яких опалені Чорнобильським вогнем. Станом на 2016 рік на території Пологівського району проживають 116 потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи. Безпосередніх ліквідаторів аварії з нашого району – 64 особи. В районі проживають родини переселенців із Чорнобильської зони. Діє громадська організація «Пологівський районний Союз «Чорнобиль».

Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам’яттю померлих від радіаційного смерчу… Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з болем згадуємо нині. І хочеться, щоб більше ніколи і ніде у світі не повторилося подібне лихо. Не варто забувати, що людина – істота не досконала, і все, створене нею, може дати похибку.

Автор статті: Пологівський районний краєзнавчий музей

Залишити відповідь