Пологівщині – 95! Пізнай свій край за ФОТО (+Відео)

Опубліковано в 15:29 Відео-галаеря, Важливі, Новини, У Пологах, У районі, Фото-галерея, Цікаво та корисно    1 688

До 95-річчя Пологівського району

Історична довідка

7 березня 1923 року постановою ВУЦВК було ліквідовано адміністративний поділ на волості та повіти. На території колишньої Запорізької губернії створено три округи: Бердянський, Запорізький та Мелітопольський, які увійшли до складу Катеринославської губернії.

Пологський район увійшов до складу Бердянського округу з центром у селищі Пологи. До нього ввійшли: Пологська, Воскресенська, Федорівська та Семенівська сільські ради. 23 березня 1923 року було створено Пологський районний виконавчий комітет, який очолив Федір Кирилович Шутько.

3 липня 1925 року постановою ВУЦВК «Про ліквідацію губерній та перехід на триступеневу систему управління» була ліквідована Катеринославська губернія. Пологський район було виведено зі складу Бердянського округу і переведено до Запорізького. В цьому ж році, до складу нашого району увійшли слідуючі сільські ради: Пологська, Воскресенська, Федорівська, Семенівська, Кінсько-Роздорівська, Басаньська, Вербівська, Новоолексіївська, Новоселівська, Балочківська, Петропавлівська Перша та Петропавлівська Друга.

У 1928 році Пологи отримують статус селища міського типу і перейменовуються на Чубарівку в честь видатного земляка, голови Ради Народних Комісарів УРСР, Власа Яковича Чубаря, а Пологський район отримує назву – Чубарівський. А от у 1932 році Запорізький округ разом з нашим районом входить до складу Дніпропетровської області. У 1933 році із складу Оріхівського району виведена Новокарівська сільська рада. Постановою ВУЦВК у 1934 році центр Чубарівського району перенесено до селища Гуляй-Поле, а в лютому 1935 його знову повернули до Чубарівки (Пологи). У грудні 1938 року смт Чубарівка отримує статус районного підпорядкування і стару назву – Пологи.

10 січня 1939 року Указом Президії Верховної Ради СРСР із Дніпропетровської області була виділена Запорізька, до складу якої увійшов і Пологський район. У 1945 році до складу нашого району увійшла Чкалівська сільська рада, яка була виведена із ліквідованого Новозлатопільсткого району. У 1950-х роках зменшується кількість населених пунктів. Йде об’єднання сіл з невеличкими хуторами до центральних садиб тож, до міста Полои приєднується село Роздорське ( в народі «Малі Роздорчики») та смт Шевченкове Друге (нині Пологи-5). Уже в грудні 1962-го року до січня 1965 року Указом Президії Верховної Ради УРСР Пологи стає містом обласного підпорядкування, а 8 жовтня 1966 року Пологський район перейменовано на Пологівський.

17 вересня – день визволення району та міста від нацистських загарбників.

На сьогодні, Пологівський район налічує 38 населених пунктів: 36 сіл, 1 селище та місто Пологи, 1 ОТГ – Воскресенську об’єднану територіальну громаду.

Відео від 18.04.2017 з офіційного сайту Воскресенської ОТГ,

автор: Наталія Федорова

Пологівський район має свій герб свій прапор і гімн. Герб та прапор Пологівського району створили місцеві художники: Микола Євсманський, Ірина Кияниця та Ганна Смєнова. Автори гімну: поет Олександр Подоляк та композитор Володимир Корховий.

“Місто Пологи крізь час”

Автор: Пологівський районний краєзнавчий музей

Чому Пологи назвали Пологами?

Автор: ТВ-5

7 чудес Пологівського району:

  • «Басанська вода»
  • «Кам’яні статуї»
  • «Каолін»
  • «Кирилівська фортеця»
  • «Річка Конка»
  • «Село Кінські Роздори»
  • «Синя Могила»

Туристичні об’єкти

  • «Будинок преси»
  • «Будівля земського училища ім Корфа»
  • «Кафе Стелсік»
  • «Колишній вокзал станції Пологи»
  • «Памятник трудової слави»
  • «Паровоз»
  • «Синагога»
  • «Пологівський районний краєзнавчий музей»
  • «Річка Конка»
  • «РЦ Юність»
  • «село Кінські Роздори»
  • «Сучасний вокзал станції Пологи»
  • «Храм на ім’я Преображення Господня»
  • «Храм на ім’я Святителя і Чудотворця Миколая»
  • «Художньо-керамічна майстерня добра глина»
  • «Художня студія Арт-світ»
  • «Чоловіча гімназія» «Шинок Чумацький шлях»

З повним списком, фото туристичних об’єктів Пологівщини можна ознайомитись у соціальній мережі, та на сторінці Пологівського краєзнавчого музеюде представлені: 7 чудес Пологівського району, туристичні об’єкти, туристичні маршрути Пологівщини та Природно-заповідний фонд.

“Пологи туристичнi!”

Автор: ТВ-5

“ВелоТревел у Пологах”

Автор: ТВ-5

 

Відео-сюжет каналу ТВ-5

Пологи з висоти пташиного польоту
(Громадське ТБ Запоріжжя)

“Мої Пологи”

Автор: Олена Плетінь

Вони – серед найкращих!

Список земляків-пологівців, яким присвоєно звання «Заслужений»

 (від 21.03.2018, підготувала І. Кособок, старший науковий співробітник КУ «Пологівський районний краєзнавчий музей»)

  • Алєксєєв Євген В’ячеславович – начальник ПТО ПРаТ «Пологівський ОЕЗ», «Заслужений працівник промисловості України»
  • Бандуров Віктор Володимирович – директор ТОВ «АгроКом 1990», «Заслужений працівник сільського господарства України» (2016 р.)
  • Бандуров Володимир Леонідович колишній директор ТОВ «Агрофірма «Комунар», «Заслужений працівник сільського господарства України» (1999), (помер)
  • Безверхий Віктор Федорович – механізатор колгоспу «Аврора», «Заслужений працівник сільського господарства УРСР» (1991 р.)
  • Безверхий Володимир Павлович – токар Пологівського хімічного заводу «Коагулянт», «Заслужений машинобудівник України» (1993 р.)
  • Біла Людмила Василівна – колишній редактор  газети «Пологівські вісті», «Заслужений журналіст України» (1999 р.), (померла)
  • Борщевський Василь Митрофанович – кандидат філологічних  наук, професор Вінницького педагогічного інституту, «Заслужений працівник Вищої Школи УРСР», (помер)
  • Бублик Юрій Олександрович – енергетик кар’єру ЗАТ «ГДК «Мінерал», «Заслужений енергетик України» (2009 р.)
  • Вагис Раїса Андріївна – з 1989 до 2002 року старша медична сестра відділення реанімації  Пологівської ЦРЛ, «Заслужений працівник охорони здоров’я УРСР» (1987 р.), (померла)
  • Галаш Іван Іванович – машиніст екскаватора ЗАТ «ГДК «Мінерал», «Заслужений працівник промисловості України» (2004 р.)
  • Гасик Михайло Іванович – доктор технічних наук, професор, академік НАН України, Почесний громадянин міста Пологи, «Заслужений діяч науки і техніки УРСР» (1999)
  • Гаспарян Ромео Самвелович – художній керівник зразкового хореографічного колективу «Союз», «Заслужений працівник культури України»  (2009 р.) (помер)
  • Грімов Сергій Анатолійович – тренер спортивного клубу «Славія», «Заслужений тренер України» (2011 р.)
  • Гулий Іван Степанович – доктор технічних наук, академік Української академії аграрних наук, винахідник,  ректор Київського технологічного інститут харчової промисловості (1973-1993), Українського державного університету харчових технологій (1993-2002), Національного університету харчових технологій (2002-2003), «Заслужений працівник Вищої Школи України», (помер)
  • Жмудський Олександр Захарович – доктор фізико-математичних наук, професор Київського державного університету, «Заслужений діяч науки УРСР»
  • Жуков Василь Несторович – колишній голова колгоспу «Шлях до комунізму», «Заслужений працівник сільського господарства Української РСР» (1977р.), (помер)
  • Кравченко Петро Терентійович головний лікар Пологівської центральної районної лікарні (1953-1989), «Заслужений лікар УРСР», (помер)
  • Краснокутський Віктор Антонович – колишній машиніст-інструктор, начальник локомотивного депо ст. Пологи, Почесний громадянин міста Пологи, «Заслужений працівник транспорту УРСР» (1984 р.), (помер)
  • Куртєв Микола Іванович – завідуючий Пологівським міжрайонним відокремленим підрозділом «ДУ Запорізький обласний лабораторний Центр Держсанепідемслужби України», «Заслужений лікар України» (2009 р.)
  • Кучер Ганна Іванівна – лісничий Пологівського лісництва, «Заслужений працівник сільського господарства України» (1999 р.)
  • Лиходід Віктор Павлович – з 1972 до 2006 року – машиніст екскаватора ЗАТ «ГДК «Мінерал», «Заслужений працівник промисловості України» (2002 р.)
  • Лобецький Юрій Юрійович – голова ВАТ «Пологівський Агробуд», «Заслужений будівельник України» (2009 р.)
  • Молявко Олексій Павлович – ветеран праці, «Заслужений машинобудівник України» (1995 р.)
  • Маловик Микола Олексійович – машиніст крокуючого екскаватора АТ «Мінерал», «Заслужений працівник промисловості України»
  • Матвєєва Антоніна Іванівна – начальник Служби у справах дітей Запорізької облдержадміністрації, «Заслужений працівник соціальної сфери України» (2008 р.)
  • Медвідь Сергій Миколайович – начальник Департаменту фінансів, «Заслужений економіст України» (2013 р.)
  • Межейко Віктор Іванович – колишній голова Запорізької обласної ради, «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України» (2001 р.)
  • Михайличенко Віктор Іванович – головний редактор  газети «Південна зоря» (м. Бердянськ), «Заслужений журналіст  України»
  • Носик Володимир Іванович – директор ДП «Пологівське лісомисливське господарство», «Заслужений лісівник України» (2012)
  • Озун Віктор Семенович – токар ЗАТ «Мінерал», «Заслужений працівник промисловості України» (1996), (помер)
  • Орловський Петро Михайлович – ветеран праці, «Заслужений працівник сільського господарства України» (1996 р.)
  • Остроушко Валерій Леонідович – колишній голова правління, директор технічний ПАТ «Пологівський олійно-екстракційний завод», «Заслужений працівник промисловості України» (2004 р.)
  • Павелько Олексій Карпович – колишній тракторист колгоспу «Комунар», «Заслужений працівник сільського господарства України» (1995 р.), (помер)
  • Пеклушенко Олександр Миколайович – український політик,  народний депутат України  трьох скликань, голова Запорізької обласної державної адміністрації (2011-2014), «Заслужений економіст України» (2009 р.), (помер)
  • Плетінь Олег Васильович – колишній тренер Пологівської дитячо-юнацької спортивної школи, майстер спорту міжнародного класу з армліфтингу, «Заслужений тренер УБФП» (2016 р.)
  • Положій Володимир Степанович – колишній завідувач кaфeдри дизайну Дніпропетровської філії Університету «Україна», «Заслужений архітектор України», (помер)
  • Полтавець  Віктор Васильович – художник-живописець, «Заслужений діяч мистецтв УРСР», (помер)
  • Рєзнік Володимир Григоровичбригадир нагрівальників металокомбінату «Запоріжсталь», «Заслужений металург України» (2002 р.)
  • Рижов Марко Миколайович «Заслужений вчитель УРСР» (помер)
  • Ротко Микола Григорович – колишній тракторист-комбайнер колгоспу «Аврора», «Заслужений механізатор сільського господарства УРСР» (1987 р.)
  • Савус Анатолій Семенович – голова правління ЗАТ «Пологівський ОЕЗ» (1994-2004), кандидат технічних наук, «Заслужений працівник промисловості України» (2000 р.)
  • Садовий Віктор Миколайович – машиніст тепловоза ЗАТ «ГДК «Мінерал», «Заслужений працівник промисловості України» (2004 р.)
  • Самура Борис Андрійович –  доктор фармацевтичних наук, професор кафедри фармакотерапії НФаУ , «Заслужений діяч науки і техніки України» (1990)
  • Сацький Віталій Антонович – колишній керівник заводу «Запоріжсталь», Герой України, Почесний громадянин міста Пологи, «Заслужений металург УРСР» (1975 р.), (помер)
  • Северин Станіслав Федорович – колишній начальник Запорізького відділення Придніпровської залізниці, Почесний громадянин міста Пологи, «Заслужений працівник транспорту України»
  • Смолій Іван Ілліч – актор  Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В.Г. Магара, «Заслужений артист України»   (1993 р.)
  • Сніжко Катерина Василівна – колишній  заступник директора з навчально-виховної роботи СШ №2 м. Пологи,  «Заслужений вчитель Української РСР»    (1979 р.), (померла)
  •  Соловйова Любов Володимирівна – колишній оператор  машинного доїння ТОВ «Агрофірма «Комунар», «Заслужений працівник сільського господарства України» (2001 р.), (померла)
  • Стрижак Микола Іванович – «Заслужений працівник сільського господарства УРСР», (помер)
  • Терентюк Петро Опанасович – електрогазозварювальник Пологівського хімзаводу «Коагулянт», «Заслужений машинобудівник України» (1993 р.)
  • Тищенко Валерій Павлович – старший майстер розливки мартенівського цеху комбінату «Запоріжсталь», «Заслужений металург України» (1999 р.)
  • Ткаченко Микола Савич – інспектор з безпеки руху, «Заслужений  працівник транспорту України» (1998 р.)
  • Хачхарджі Георгій Георгійович – колишній голова наглядової ради ТОВ «Гірничодобувна компанія «Мінерал», Почесний громадянин міста Пологи, «Заслужений працівник промисловості України» (2001 р.), (помер)
  • Чеберко Андрій Іванович – генеральний директор ТОВ «Дніпрокераміка», Почесний громадянин міста Пологи,  «Заслужений працівник промисловості України» (2013 р.)
  • Черкун Володимир Юхимович – колишній  завідувач кафедрою «Ремонт машин» Мелітопольського інституту механізації сільського господарства, «Заслужений працівник Вищої Школи Української РСР»
  • Чуприна Іван Минович – колишній директор ПП «Агрофірма ім. Шевченко», «Заслужений працівник сільського господарства України» (2011 р.)
  • Шевченко Леонід Микитович – «Заслужений зоотехнік УРСР»

Герої земляки

Автор: Микола Дрюченко

Олександр Марусенко згадує

День Перемоги, який відзначали у Пологах в далекому 1996 році:


Світлини з архіву Ірини Павленко:

(фото-салон “Бест”)


Цікава добірка історичних матеріалів пологівського поета, культурного діяча Єгора Курносова, методиста КУ «Пологівський районний організаційно-методичний центр»

“Легенди в сутінках”

Місто Пологи має за своїми плечима понад 130-річну біографію, тож, за цей час надбало цікаву, подекуди трагічну, інколи – неповторну, а часом – навіть містичну історію.

Про це і піде мова у нашій розповіді, а саме –про легенди, які передаються з покоління до покоління від дідо-баби – до своїх онуків, про історії, тіні яких блукають у сутінках, хочаючись у надвечірньому присмерку.

Музейні дива

Пологівський районний краєзнавчий музей розташовується в одній із найстаріших будівель у місті, в якій колись була оселя купців Сандомирських, що володіли скляним заводом. Опісля революційних подій 1917 року у будівлі знаходився міліційний відділок, а пізніше – банк. Місцевий краєзнавець О.В. Чудновський став ініціатором, а згодом і першим директором музею, який функціонує з 1968 року.

Музей налічує більше 12 тисяч історичних пам`яток, проте особливою гордістю колекції є половецькі кам`яні баби, вік яких датується ХІ-ХІІ століттям нашої ери, та надгробки з єврейських поховань, датовані кінцем ХІХ – початком ХХ століття, знайдені поблизу цвинтарів та посеред степу.

Сучасні відвідувачі, знаходячись в музеї, не раз помічали дивні речі, які відбуваються час від часу. При фотозйомці замість зображення з`являється суцільна пляма, або незрозумілі обриси. Також різноманітні пристрої на кшталт мобільного телефона, або годинника поводять себе дуже дивно – час та дата збиваються таким чином, що починають відображати минуле.

Але це можна пояснити: буквально все в будівлі музею просякнуте історією та енергетикою, і дуже часто – негативною. Це особливо стосується надгробків, які були привезені з території колишніх поховань, або зі степу.

Існує приказка, що хто не знає свого минулого, той не має майбутнього, тому варто з повагою ставитися до речей та предметів минувшини, і зайвий раз не відділяти їх від звичного для них середовища. Тому що напевне ніхто не знає, що ховається за тінями в сутінках.

Знищена церква

Ні для кого не секрет, що при встановленні радянської влади на території всіх союзних держав активно провадилася робота із знищення церков та всього причетного до релігії.

Таким чином активно знищувалися храми, а священників та релігійних діячів репресували або запроваджували до психіатричних клінік.

Схожа історія відбулася на початку 70х років ХХ століття у селі Шевченкове Тарасівської сільської ради.

Декілька мешканців села вирішили підірвати Шевченківську церкву за допомогою вибухівки, яка у великій кількості використовувалася у працюючому на той час гранітному кар`єрі на околиці села.

Церкву було підірвано, а її кам`яні рештки використали для прокладення дороги.

Невдовзі, всі причетні до знищення церкви померли або загинули.

І дотепер живі родичі сумнозвісних активістів, причетних до знищення церкви, тож, їх імена ми збережемо у таємниці.

Минув час, але нову церкву у селі так і не збудували, а світлин знищеної, на превеликий жаль, не збереглося.

Мешканці Шевченкового також розповідають, що в літній час тут дуже рідко йдуть дощі, або немов оминають цей куток. Багато хто винуватить у цьому саме активістів-безбожників, що знищили сільську церкву.

Багато дивних та жахливих речей відбувається навколо, і, на превеликий жаль, їх винуватцями є часто несвідомі та обмежені люди, егоїстичний світ яких обмежується лише власним жалюгідним «я».

Записано зі слів мешканців села Шевченкове Тарасівської сільської ради Пологівського району Запорізької області у липні 2017 року.

Снігова баба

Наступна розповідь не зовсім підпадає під розділ «Легенди в сутінках», проте має право на те, щоб бути записаною.

Один з водіїв рейсового автобусу «с. Григорівка – м. Пологи» розповів нам дещо цікаве.

На шляху між містом Пологи та селом Григорівка розташовані села Ожерельне, Басань, Тарасівка та Шевченкове. Пасажири, які бажають потрапити до села Шевченкове, мають вийти на зупинці біля греблі, якою можна перейти з Басані до «Шевченок».

В радянські часи неподалік розташовувалася так звана третя ферма, тому й люди за старою пам`яттю просили водія зупинити біля третьої ферми, від якої на даний час не залишилося й сліду.

Одного разу, не знаючи назву зупинки, водія попросили зупинитися біля снігової баби: діти зробили зі снігу велику снігову бабу, яка певний час простояла в цілості на зупинці.

З того часу замість «третьої ферми» зупинка отримала назву «Снігової баби».

Записавши дану оповідку, наголошуємо на тому, що історію краю роблять прості люди, які живуть навколо, своєрідним чином зберігаючи великий прошарок усних оповідань, історій, випадків. Саме тому бабусі й дідусі, розповідаючи нам щось у дитинстві, наполягали, щоб ми добре запам`ятовували це. Бо справжня історія має бути збереженою і переданою наступним поколінням.

Примари районного будинку культури

Пологівський районний будинок культури розпочав свою діяльність у 1967 році, і працює дотепер. За весь час свого існування, стара будівля декілька разів ремонтувалася. Розпочата у 2016 році, все ще триває реконструкція будинку культури, після закінчення якої, ймовірно у серпні 2018 року, установу буде відкрито для відвідувачів.

Проте, старожили міста пам`ятають час, коли роботи зі зведення корпусу РБК тільки починалися…

Викопавши котлован під фундамент майбутнього закладу культури, будівельники наштовхнулися на поховання часів ІІ світової війни. Як виявилося, поховання було німецьке, і допоки тривали роздуми чиновників стосовно подальших дій, голодні безпритульні собаки розтягли старі кістяки по центру міста.

Достеменно невідомо, що сталося із похованням, але ми маємо свою думку щодо цього. Ймовірно, що поховання було засипано і роботи продовжилися – таке бувало неодноразово у ті часи, тож, і не виключено, що цього разу сталося так само.

Історія отримала своє продовження через декілька років. Працівники та нічні охоронці неодноразово помічали прозорі тіні у коридорах і кімнатах будинку культури, відчували чиюсь присутність та сторонні звуки.

Зло чатує скрізь, тож, варто бути обережними. Проте, нам із вами точно немає чого боятися, бо ж ми знаємо достеменно, що саме потрібно робити, щоб уберегтися від усього лихого.


(с) Єгор Курносов, травень 2017 року

227-ій річниці від заснування та 95-ій річниці перейменування с. Шевченкове (с. Решетилівка, а пізніше – с. Петропавлівка) Пологівського району присвячено

Мальовничий край добрих людей

Західніше міста Пологи, на відстані 30 кілометрів, знаходиться невеличке село Шевченкове. Розташовується воно на березі ріки Мала Токмачка навпроти села Басань, та між двома більшими селами – Тарасівкою та Григорівкою. Здається ненавмисно, мальовничий куточок, в якому розмістилися ці три села був названий на честь українського поета, визнаного у всьому світі – Тараса Григоровича Шевченка.

Ненавмисне тому, що з часу заснування у 1790 році село мало назву Решетилівка (за назвою села, з якого прибули переселенці, які його і заснували), дещо пізніше – Петропавлівка (на честь Петра Павловича Задорожнього – організатора переселення), та в результаті перейменування 1922 року отримало свою теперішню назву.

Точна дата заснування села невідома, проте мешканці с. Шевченкове відзначають щороку 21 вересня «храм»– день відкриття церкви у селі. З Шевченківською церквою пов`язана доволі сумна історія. У радянські часи сільські «активісти» були причетні до знищення церкви дощенту, цеглу та каміння якої потім було використано для укріплення сільської дороги. Але це окрема історія, до якої ми ще повернемося.

Тож, мова йтиме саме про «Шевченки», як називають село мешканці району.

Примітно, що на території с. Шевченкове Тарасівської сільської ради знаходяться три курганні могильники, виявлені та досліджені А.М. Альохіним у 1984 році. Вік поховань визначено приблизно – IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

Доволі цікавим фактом є те, що в селі багато сімей мають однакові прізвища (як і в багатьох селах Пологівського району), і хоча деякі з них знаходяться один з одним в родинних стосунках, але більшість – ні. Так, в цій місцині розповсюджені наступні прізвища – Якименко, Копил, Кабиш, Лісовий, Кашуба, які є поширеними серед нащадків козацьких родів. І не дивно, бо часто нові хутора, слободи та села засновувалися саме козаками, яких після зруйнування Запорозької Січі багато було і серед вояків Російської імперської армії, які оселялися в цьому привітному краї у період з 1775 по 1790 рік.

Якименко Микола Михайлович (1933-2014 рр.), який народився в селі Шевченкове та прожив в ньому все життя, розповідав наступне: «… батько казав, й дід, і старі люди казали, що за царя по річці (р. Мала Токмачка, прим. автора) була межа. По лівий бік була Катеринославська губернія, а по правий – Таврійська. Води багато в річці було, і риби й раків, видних, селилися дикі качки. Вовків та лисиць водилося безліч по байраках». Також, за його словами, неподалік від батьківської хати, у байраці, кілька років розташовувався циганський табір. За переказами старожилів, на місці стоянки заховано клад. Якщо зауважити на тому, що село засновано вихідцями з Запорозької Січі – колишніми козаками, то легенда про клад може виявитися дійсністю, бо козаки часто верталися з походів вельми заможними людьми, і ховали здобуте в бою у землю, по берегах річок, байраках та під старими деревами. Траплялося, що козак гинув у бою і клад, захований ним так і залишався у землі. Тож, може зовсім і не циганський, а козацький клад заховано у байраці?

Колись, балкою до р. Мала Токмачка протікав струмок, який мав кілька джерел. У спекотні дні струмок пересихав, проте на весні розтікався луками. В наш час степові річки вже не такі повноводні, як у давнину. Це пов`язано з розоренням степів, замуленням течії та знищенням джерел. Лиха доля не оминула й Малу Токмачку. Річка заросла очеретами й обміліла, хоча й сьогодні води в ній достатньо для поливу городів та напування худоби. В річці також водиться невелика риба та раки, проте в набагато меншій кількості, ніж колись.

В давні часи територією сучасного Пологівського району пролягав відомий Муравський шлях, від якого відходив не менш відомий Кримський. Тож, не дивно, що по цих прадавніх степах розкидані кургани та могили в незліченній своїй кількості.

За радянських часів у селі велася добич граніту на кар`єрі, який згодом було затоплено. Мешканці «Шевченок» та навколишніх сіл вигадали йому назву – «Забій». В Забої навіть спекотного літнього дня вода холодна, бо глибина сягає 25 метрів.

Відомо, що вихідці із села Шевченкове заснували хутір на околицях сучасного міста Пологи – Шевченкове-2, який у 1967 році увійшов до складу міста і став одним з його мікрорайонів, який сьогодні носить назву Пологи-5, а в народі – Кагалін.

У спадок від радянського минулого в селі залишилися рештки колгоспного майна – від будівель старих ферм до залишків сільськогосподарської техніки. Все це надбання було розподілено між пайовиками після розпаду спільних господарств, на початку 2000-х років.

За офіційними даними, на сьогодні населення села становить 737 особи, але фактично в селі проживає близько 600 жителів.

В  селі  в  різні  роки  працювали  дві  МТФ, мехзагін, два  сільських  клуба  та  бібліотека, поштове  відділення, школа, ФАП,  цегельний  завод, магазин.

Станом на даний час в селі  Шевченкове працює  поштове  відділення, сільська  бібліотека, приватний  магазин, Шевченківська  загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, ФАП, 2 фермерських  господарства, 7 приватних  підприємців.

Будівлю одного з клубів було розібрано наприкінці 80-х років ХХ століття.

Якименко Володимир Миколайовича (сина Якименка Миколи Михайловича), згадує, що у 1980-х роках в селі, поблизу ферми, працював саме цей колгоспний сільський клуб, в якому кілька днів на тиждень транслювалися новинки кінопрокату.

Другий сільський клуб, як заклад культури, припинив свою роботу наприкінці 2015 року з причини аварійного стану будівлі та відсутності фінансування на проведення ремонтних робіт.

Нажаль, з причини відсутності робочих місць у селі, Шевченківці живуть в основному за рахунок ведення сільського господарства, городництва та фермерства, і лише деякі з них їздять на роботу за 30 кілометрів до м. Пологи. Проте транспортне сполучення між селом та районним центром заважає бажати кращого, виною чому є жахливий стан міжрайонних та сільських доріг.

Здавалося б, сучасна ситуація розвитку села наближається до депресивної, але, останнім часом, кількість молодих сімей, які вже виховують дітей, в с. Шевченкове зросла. Тому, навіть сільська школа, яку органи місцевого самоврядування неодноразово намагалися закрити, на сьогоднішній день продовжує працювати. Цікаво те, що у повоєнні 1946-1947 роки був найвищий показник за кількістю учнів – 272 учня та 8 класів-комплект, проте станом на 2016-2017 навчальні роки у школі навчаються 62 учні, фактично – 7 класів комплектів і є одним з найменших показників з 1946 по 2016 рік, тобто за весь час існування школи. Але, незважаючи ні на що, село Шевченкове має майбутнє, і, сподіваємося, що це майбутнє гідно забезпечить нове підростаюче покоління.

 


Пісня про Пологи. Автор та виконавець Володимир Тоцький

До теми:

СПЕЦТЕМА: Завжди молодим Пологам – 130! ФОТО, ВІДЕО від минулого до сьогодення

Якщо у вас є що додати (фото-світлини, цікава інформація), пишіть нам: 

E-mail: info@p-i-k.zp.ua, Телефон + вайбер: (067) 617-77-78

Адреса: пров. Водопровідний, 9

 

З вами історія нашого краю стане ще цікавішою!

 

Залишити відповідь