У Пологівській ЦРБ презентували брошуру «100 років боротьби – Українська революція 1917-1921» (ФОТО)

Опубліковано в 21:29 Новини, У Пологах, У районі, Фото-галерея, Цікаво та корисно    276

Сьогодні, у Пологівській центральній районній бібліотеці була презентована брошура «100 років боротьби – Українська революція 1917-1921».

На презентацію завітали працівники закладів культури та Пологівської РДА.

Працівники бібліотеки розповіли багато цікавих фактів та подій, які відбувались протягом століття та представили пізнавальну мультимедійну презентацію.

Брошура, про яку йшла мова, видана на основі матеріалів інформаційно-просвітницької кампанії, яку Український інститут національної пам’яті проводить до 100-річчя Української революції 1917-1921 років, в ході якої підготовлено низку фотодокументальних виставок, комплектів листівок та інформаційних матеріалів, дитячу настільну гру, спеціалізовану веб-сторінку, присвячену подіям Української революції 1917-1921 років.

Цікаво, що термін “Українська революція” був уведений в обіг самими учасниками подій. Це визначення є в працях Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Симона Петлюри, Дмитра Дорошенка та інших діячів доби. Радянська історіографія старанно викорінювала цю дефініцію та поширювала свої поняття – “Велика Жовтнева соціалістична революція” та “Громадянська війна”. Усе, що не вписувалося в рамки “генеральної лінії партії”, подавалося як “контрреволюційне” та “буржуазне”. Проте, тим часом українські історики в діаспорі досліджували Українську революцію 1917–1921 років. Їх роботу продовжили вітчизняні науковці в незалежній Україні.

Брошура оформлена таким чином, що кожен розворот містить коментар та фотодокументи на одну тему. Окрім основних подій містяться розповіді про державні символи, українські гроші, українське військо, флот, дипломатичні відносини, національні меншини, освіту та культуру, церковний рух та інші відомості, які супроводжуються фотодокументами.

В цьому виданні у стислій формі розповідає про події Української революції 1917-1921 років – процеси державного будівництва, творення української політичної нації, відродження української науки, освіти, культури та духовності.

Багато уваги приділяється лідерам Української революції – Михайлу Грушевському, Володимиру Винниченку, Симону Петлюрі, Павлу Скоропадському, Євгену Петрушевичу, Номану Челебіджіхану та іншим, які розробляли її ідеологію, формували порядок денний, вели за собою народ.

На веб-сторінці, що є продовженням інформаційної кампанії, зібрані основні відомості про етапи Революції, видатних діячів, тогочасні фото, документи, спецпроекти медійних партнерів та проекти Українського інституту національної пам’яті. Тут також міститься інтерактивна карта, яка постійно доповнюється, на якій нанесено визначні місця, де відбувалися значимі події української історії тієї доби.

Гортаємо сторінки брошури…

У розділі «Сто років боротьби»  історик, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В′ятрович  пише: «Завдання інформаційної роботи, яку розгортає Український інститут національної пам’яті, – нагадати, що події столітньої давнини заклали початок ключових державних інституцій. Ми говоримо про століття українського парламенту, українського уряду, збройних сил, дипломатії, академії наук. Саме цьому присвячена підготовлена Інститутом виставка «Українська революція 1917-1921: 100 років боротьби», яку презентували в листопаді цього року в Києві. На основі неї та інших інформаційно-просвітницьких заходів Інституту підготовлено цей буклет. Про цю спадкоємність нам надзвичайно важливо розповісти не лише українцям, але й світові. Аби заперечити одну з ключових тез російської пропаганди, що Україна – лише геополітичне непорозуміння, яке з’явилося на мапі світу через розвал СРСР.»

Розділ «Пробудження нації» про початок Української революції 1917–1921 років.

Лютнева революція в Росії та падіння самодержавства спричинили бурхливе піднесення українського національно-визвольного руху. Після 200 років бездержавності й утисків українці на території колишньої імперії Романових стали домагатися національно-культурних прав і автономії. Відбуваються численні мітинги й маніфестації, де ухвалюють відозви та резолюції, відновлюють роботу культурно-освітні заклади та громадські організації.

Епіцентром українського національного життя став Київ. Тут 17 березня 1917 року представники партій і громадських організацій створили Українську Центральну Раду. На початках – як громадську організацію. Згодом вона стане керівним органом українського руху та парламентом УНР.

У місті відбуваються десятки зборів, з’їздів, мітингів і маніфестацій. З ініціативи Центральної Ради 1 квітня у Києві пройшла 100-тисячна українська національна маніфестація. Це стало переломним моментом: російська революційна демократія мусила переглянути ставлення до українського питання. Багатолюдні мітинги й маніфестації прокотилися Харковом, Полтавою, Миколаєвом, Одесою.

Основні етапи революції 1917–1921 років:

З березня 1917 по квітень 1918. Утворення та діяльність Української Центральної Ради, проголошення її Універсалів;

– 29 квітня – 14 грудня 1918. Правління гетьмана Павла Скоропадського;

– грудень 1918 – листопад 1921.  Встановлення влади Директорії УНР, розгортання та придушення масштабного повстанського руху.

Центральна Рада. Представники українських політичних партій і громадських організацій заснували в Києві Українську Центральну Раду. Її головою заочно обрали історика Михайла Грушевського.

За неповні шість місяців вона з громадської організації перетворилася на представницький орган українського руху і врешті – на парламент УНР. За цей час пройшла еволюцію від вимог автономії й федералізму до самостійності України, що відображено в її універсалах. Останній, IV Універсал, 22 січня 1918 року проголосив незалежність України.

Встановлено перші дипломатичні відносини з іншими державами. УНР стала суб’єктом міжнародного права.

Гетьманат. 29 квітня 1918 року Всеукраїнський хліборобський конгрес у Києві за участі понад 6 тис. делегатів проголосив генерала Павла Скоропадського гетьманом всієї України. Упродовж однієї ночі основні державні установи зайняли загони прихильників гетьмана. На зміну УНР прийшла Українська Держава, або Гетьманат, як називають її в історіографії.

Дмитро Дорошенко у книзі «Історія України. 1917-1923 р.р.» пише: «Період Української Гетьманської Держави 1918 року… при всіх своїх помилках і розчаруваннях був періодом найбільшого виявлення української творчості в сфері політичного, економічного і культурно-просвітного будівництва».

Директорія УНР. У листопаді-грудні 1918 року відбувається антигетьманське повстання, внаслідок якого Павло Скоропадський зрікається влади. Відновлюється Українська Народна Республіка, верховну владу в якій уособлювала Директорія УНР у складі п’яти осіб: Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, Андрій Макаренко. Ідею Директорії як колегіального органа управління українські політики запозичили з історії Великої Французької революції кінця XVIII ст.

За Директорії відбувається розширення дипломатичних зносин УНР, розвивається наука і культура.

Однак, у грудні 1918 р. без оголошення війни агресію проти УНР розпочала радянська Росія. Її війська швидко просувалися вглиб української території. 2 лютого 1919-го Директорія та весь державний апарат УНР змушені були спішно евакуюватися з Києва до Вінниці. Не витримавши тиску та ваги відповідальності, 10 лютого 1919 р. Володимир Винниченко подав у відставку. Головою Директорії став Симон Петлюра. Саме йому довелося очолювати українську державу в найдраматичніший період її існування. Вона в надтяжких умовах без зовнішньої підтримки продовжувала збройну боротьбу проти «червоної» та «білої» Росії. В листопаді 1920 р. залишки українських військ і державного апарату УНР під натиском переважаючої більшовицької армії змушені були відійти на територію Польщі.

Західноукраїнська Народна Республіка. Революційні події у Великій Україні, завершення Першої світової війни і розпад Австро-Угорщини активізували український національно-визвольний рух у Західній Україні. Галичина – східна частина австрійського коронного краю – від початку стала ареною суперництва між українцями і поляками. Права на неї заявили Українська національна рада і Польська ліквідаційна комісія. Українці Закарпаття та Північної Буковини тяжіли до своїх братів-галичан, але їхні землі також були об’єктом зазіхання сусідніх держав.

В ніч на 1 листопада, випередивши на одну добу поляків, які теж готували повстання, стрілецькі частини на чолі з Дмитром Вітовським захоплюють найважливіші установи у Львові. «Волею українського народу утворилася на українських землях старої Австро-Угорської монархії Українська Держава. Найвисшою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави», – йшлося в оголошеннях, що поширювали містом. Ці події ввійшли в історію як «Листопадове повстання» або «Український зрив». Українці швидко й рішуче взялися встановлювати владу в повітах краю.

Українська Національна Рада 13 листопада 1918-го затвердила «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії». Українська держава отримала назву Західно-Українська Народна Республіка.

Із перших днів влада Західно-Української Народної Республіки  активно розбудовувала державу. Були ухвалені закони про створення Української галицької армії, тимчасову адміністрацію і організацію судочинства, державну мову і громадянство. Розпочато реформи – запроваджено державну монополію на продаж основних видів промислової продукції і продуктів харчування, введено 8-годинний робочий день та інші. Започатковано зовнішньополітичну діяльність – відкрито низку посольств і дипломатичних представництв у країнах Західної Європи й Америки.

Продовжити розбудову завадила агресія Польщі. Упродовж 1918-1919 років тривала повномасштабна польсько-українська війна. Під натиском переважаючих польських військ, підтримуваних Антантою, в липні 1919-го галицькі війська і уряд Західно-Української Народної Республіки  змушені були перейти через Збруч у Правобережну Україну.  14 березня 1923-го Рада Амбасадорів Антанти визнала західноукраїнські землі за Польщею з вимогою надання автономії.

Акт злуки. Для українського народу, позбавленого власної державності і розділеного між могутніми імперіями, ідея соборності завжди була визначальною. Ще в середині XIX ст. перші українські політичні організації у Західній та Наддніпрянській Україні наголошували на єдності 15-мільйонного українського народу та нероздільності його земель. Наприкінці XIX ст. ідея соборності стала наріжним каменем в ідеологічних деклараціях більшості українських політичних партій і громадських організацій.

Однак, можливості для її втілення відкрила Перша світова війна. Розпад Російської та Австро-Угорської імперій сприяв появі нових держав. У січні 1918 р. незалежність проголосила Українська Народна Республіка, а в листопаді 1918-го постала незалежна Західно-Українська Народна Республіка. Лідери останньої ініціювали об’єднання.

22 січня 1919-го на Софійській площі в Києві відбулося офіційне проголошення Акта Злуки. Наступного дня Всеукраїнський Трудовий Конгрес офіційно затвердив об’єднання західно- та східноукраїнських земель в одній державі.

Західно-Українська Народна Республіка змінила назву на Західна область УНР. Уряд УНР надавав фінансову допомогу Західній Україні на закупівлю продовольства, налагодження транспортної системи, військове будівництво і розвиток культури. Однак війна стала головною причиною, чому не вдалося реалізувати Акт Злуки. У лютому 1919 р. урядові установи УНР змушені були залишити Київ, який зайняли більшовики. Згодом більшу частину Західної області УНР окупували польські війська, Північну Буковину – румунські, Закарпаття відійшло Чехословаччині.

Незважаючи на це, дата 22 січня 1919-го стала символом демократичного, цивілізованого збирання земель в одній суверенній державі, а ідея соборності України – визначальною для наступних борців за незалежність України. Відзначаючи 71-річницю Акта Злуки, 21 січня 1990 р. мільйони українців утворили «Живий ланцюг» між Львовом та Києвом, продемонструвавши єдність української нації, її бажання жити в самостійній державі.

Державна символіка.

Прапор

З другої половини ХІХ ст. синьо-жовті прапори набули поширення в українському середовищі Галичини, Буковини і Закарпаття. Використання їх на Наддніпрянщині стало можливим після революції 1905-1907 років. На час повалення царизму ці барви були вже звичним і загальновизнаним елементом української національної символіки. 25 березня 1917 р. під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді, а 1 квітня 1917-го учасники української національної маніфестації в Києві несли 320 національних прапорів. У подальшому синьо-жовті прапори стали обов’язковим атрибутом всіх зібрань української громадськості у різних містах України та колишньої імперії.

Герб

Уперше в українському діловодстві княжий знак князя Володимира Великого – Тризуб – був розміщений на печатці Генерального Секретаріату, якою скріплювались урядові акти й документи. Із проголошенням УНР питання державного герба набуло особливої актуальності і навіть розглядалося спеціальною комісією. Перед Генеральним Секретаріатом гостро постало питання друку власних грошей. Перший кредитовий білет – 100 карбованців – випустили в обіг 6 січня 1918 р. На банкноті, дизайн якої розробив Георгій Нарбут, зображено у 8-кутній рамці знак князя Володимира – Тризуб із хрестом над середнім “зубом”. Так цей знак став загальновідомий. Офіційно Тризуб став державним гербом УНР 25 лютого 1918 р.

Гімн Пісня «Ще не вмерла Україна» на слова Павла Чубинського і музику Михайла Вербицького стала популярна в українському русі задовго до подій Української революції 1917-1921 р. Її виконували як національний гімн на українських зібраннях. Із початком революції гімн “Ще не вмерла Україна” набуває особливої популярності. Його записують на платівки, слова і ноти друкують на тогочасних листівках. Із кінця 1917 р. пісню виконували також зі словами, зміненими на «Вже воскресла Україна…». Однак у часи Української революції юридичного затвердження гімну не відбулося, на той час фіксувати гімн у законодавчих актах не практикували.

Українські гроші

Одним із перших серйозних викликів для Української Центральної Ради та Генерального Секретаріату стала відсутність власних грошей. Податки з України відправляли у Петроград, а вже звідти Тимчасовий уряд розподіляв їх для організацій в Україні та українських органів влади. Ці транші, особливо восени 1917-го, часто ставали знаряддям політичного тиску на Центральну Раду та Генеральний Секретаріат. 1 січня 1918 р. Мала Рада ухвалює закон про випуск власних українських грошей.

Грошова одиниця УНР отримала назву «карбованець». Її вартість дорівнювала 17,424 долі щирого золота (1 доля = 0,044 г золота) і поділялася вона на 200 ”шагів”. Усі особи та установи зобов’язувалися обмінювати українські гроші на російські і навпаки, без усякої вигоди для себе. За підробку українських грошей передбачалася кара: позбавлення громадянських прав і каторга. Утім, не вдалося уникнути ексцесів і зловживань, спекуляції.

Першою українською банкнотою стала купюра 100 крб, рік випуску на ній – 1917-й, але насправді в обіг вона ввійшла 18 січня 1918 р.

Формальне завершення формування структури системи українських грошових знаків відбулося 18 квітня 1918 р., коли Центральна Рада ухвалила закон «Про надання Міністрові фінансів права випуску розмінних марок». Згідно з ним, 8 липня 1918 р. в обіг випустили розмінну монету у вигляді марок-шагів.

Українське військо

Після Лютневої революції хвиля національного відродження охопила Російську імператорську армію, в якій служили майже 4 млн українців.

1 травня 1917 року в Києві оголосили про створення Першого українського козачого імені гетьмана Богдана Хмельницького полку – першої української частини, сформованої на добровільних засадах.

Слідом за нею в містах України, в гарнізонах і на фронтах стали виникати інші українські підрозділи, що переважно носили імена героїв Козацької доби. У серпні 1917 року українізація зачепила цілі армійські корпуси, зокрема, 34-й корпус генерала Павла Скоропадського став 1-м українським корпусом.

Після нападу російських військ та обстрілу Києва (грудень 1917-квітень 1918-го) Уряд і парламент Центральної Ради на чолі з Грушевським евакуювався до Житомира. Українські війська також відступили і зупинилися в селі Гнатівка (Києво-Святошинський район).  9 лютого (27 січня) 1918-го у Гнатівці відбулася нарада за участі командирів окремих підрозділів, старшин штабів. Була створена єдина військова частина — Окремий Запорізький загін. Назва була обрана в пам’ять Запорізької Січи.

До Запорізького загону ввійшло три курені під командуванням сотника Олександра Загродського, підполковника Петра Болбочана та полковника Всеволода Петріва, дві артилерійські батареї й технічна сотня.

Гайдамацький Кіш Слобідської України на чолі з Симоном Петлюрою та ще декілька загонів залишився окремим військовим підрозділом.

2 березня 1918 року українські війська визволили від більшовиків Київ. До столиці повернулася Центральна Рада та інші органи влади і установи Української Народної Республіки. Тут відбулася і реорганізація збройних сил. Окремий запорозький загін було розгорнуто в бригаду, а згодом в Запорізьку дивізію під командуванням Олександра Натієва. Незабаром дивізія виїхала на фронт під Яготин, щоб боротися за визволення Лівобережної України. Після кількох боїв на Лівобережжі наприкінці березня Запорізька дивізія визволила Полтаву. У цей же час на схід просувалися союзні українцям німецькі та австро-угорські війська.

Визволення запорожцями Донбасу в квітні 1918 року завершилося символічним актом: у Колпаковому (границя з російським Доном) козаки принесли два високі стовпи, пофарбували їх у жовту і блакитну фарби, які знайшли та станції, а на кожному з двох боків намалювали тризуб, під яким написали «УНР». До стовпів прибили тримачі для українських прапорів. Священик відслужив молебень і окропив святою водою прапори. Під урочисту музику та гарматні сальви козаки встановили стовпи, а присутнє вояцтво вигукнуло: «Слава!». На той час ще не було відомо, або не прийшло усвідомлення того, що тепер це був кордон не УНР, а вже Української Держави гетьмана Скоропадського.

Український флот

На Чорноморському та інших флотах колишньої Російської імперії, українці також становили значну частку особового складу.

Однією з найяскравіших сторінок в історії українського флоту стали події 29 квітня 1918 р. Напередодні Запорізька дивізія під командуванням підполковника Петра Болбочана, звільнила від більшовиків Крим. Командувач Чорноморського флоту, контр-адмірал Михайло Саблін, спираючись на рішення делегатів корабельних команд і настрої українських моряків та офіцерів, офіційно оголосив весь Чорноморський флот флотом УНР, видав наказ урочисто підняти українські прапори. Це рішення підтримала й виконала абсолютна більшість кораблів Чорноморського флоту. Ті ж команди, що перебували під впливом більшовиків, поспішно евакуювали свої кораблі із Севастополя до Новоросійська.

Процес творення українського війська продовжився в часи Гетьманату, а потім і Дерикторії. Станом на грудень 1918-го військо Директорії налічувало близько 100 тис. бійців, переважно повстанців.

Український Крим

Одночасно з українським розвивався національний рух кримських татар.

7 квітня 1917 р. на З’їзді мусульман Криму в Сімферополі був створений Мусульманський виконавчий комітет на чолі з НоманомЧелебіджіханом, який згодом перетворився на національне представництво кримських татар. 26 грудня 1917-го кримськотатарський Курултай проголосив Кримську Народну Республіку, ухвалив її конституцію і створив національний уряд – Директорію.

В цей же час владу в Криму почали захоплювати більшовики. 26 січня 1918 року вони окупували весь півострів. Жертвами “червоного терору” за два місяці стали кілька тисяч кримчан, зокрема лідер кримськотатарського руху НоманЧелебіджіхан.

Освіта і культура

Із початком Української революції виникли обставини сприятливі для розвитку української освіти і культури. В 1918 році в Україні діяли близько 5 тисяч початкових шкіл, 100 українських гімназій, педагогічні, технічні, медичні училища, агрономічні школи.

В літературі та мистецтві революція спричинила справжній ренесанс, де з’явилися нові тенденції і віяння. Небаченого раніше розвою набуло книговидання, понад 100 видавництв спеціалізувались на українській літературі. У цей час виходять близько 26 млн. книг, зокрема раніше небаченими тиражами твори українських класиків – Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Михайла Коцюбинського і молодих письменників – Олександра Олеся, Павла Тичини, Володимира Винниченка, Максима Рильського. Зі зростанням попиту на українську книгу, в десятки разів збільшується кількість бібліотек. Зокрема, 15 серпня 1918 року було офіційно відкрито Національну бібліотеку України, одну з найбільших в Європі.

Про розмах музичного мистецтва свідчить хоча б те, що 1918 року в Києві діяли 4 професійні українські театри: Другий міський театр на чолі з Миколою Садовським, Державний народний театр– Панас Саксаганський, Державний драматичний театр – Борис Кривецький та «Молодий театр» Леся Курбаса.

В цей же час були зроблені перші кроки в українському кіномистецтві. Навесні-влітку 1918 року побачили світ декілька кінохронік, відбувся перший фестиваль документальних фільмів «Українська кінематографічна вистава», розпочала роботу перша кіно виробнича компанія «Українфільм». За чотири роки в Україні відкрилися 320 стаціонарних і 160 пересувних кінотеатрів.

Державний центр УНР

У листопаді 1920 р. Армія УНР під натиском більшовицьких військ залишає територію України.Після більшовицької окупації України державні установи УНР змушені були переміститися за кордон. На їх основі 1921 р. у Варшаві утворили Державний Центр УНР в екзилі (у вигнанні). Того ж року він переїхав до польського містечка Тарнов, у 1924 р. – до Парижа, 1926-го повернувся до Варшави, далі знову Франція (1940-1944), Німеччина (1944-1976), доки осів у Філадельфії, США.

Після загибелі 1926 року Симона Петлюри в екзилі, було ще декілька президентів Української Народної Республіки, останній – Микола Плав’юк (1989 -1992 рік). Державний Центр УНР в екзилі припинив своє існування 1992-го, коли останній Президент ДЦ УНР Микола Плав’юк передав свої повноваження й атрибути державної влади УНР (прапор, державну печатку та президентські клейноди) першому Президенту незалежної України Леоніду Кравчуку. Акт передачі відбувся 22 серпня 1992-го в Маріїнському палаці, резиденції Президента України.

Передаючи державні атрибути Президент УНР МиколиПлав’юка, сказав:

«Пане Президенте!

Складаю на Ваші руки цей історичний документ, Грамоту, схвалену Українською Національною Радою, і бажаю Вам найкращих успіхів у закріпленні і розбудові незалежної, демократичної, соборної України.

Всьому народові України бажаю, щоб він, як Суверен своєї держави, стояв на сторожі її незалежності і щоб уже ніколи не було потреби, щоб Президент чи Уряд України були змушені діяти у вигнанні, але щоб успішно і на благо українського народу кермували нею в столиці вільної України – Києві!

Щасти Вам Боже! Слава Україні!»

Ключові повідомленняцього матеріалу, на яких ставить акцент Інститут національної пам’яті:

– Сучасна Україна є продовжувачем державно-національних традицій,  сформованих Українською революцією 1917 – 1921 років.

– Сто років тому перед українською державою постали аналогічні до сьогоднішніх завдання – звільнити від ворога Крим і Донбас.

– Український народ готовий зі зброєю в руках рішуче відстоювати незалежність та територіальну цілісність держави. Зміцнення обороноздатності країни, розвиток національних збройних сил є пріоритетом для української влади.

– Тимчасово окуповані українські землі обов’язково будуть повернуті, українська соборність буде відновлена.

1100 років тому національна свідомість українців була доволі міцною, Українці усвідомлювали важливість державності і боролись за Українську Соборну Самостійну Державу — від Карпат і до Кавказу!

Ціною Незалежності України стали життя сотень тисяч Героїв Визвольних Змагань за ці 100 років Великої Війни, десятки мільйонів життів Українців, вбитих радянськими окупантами, життя тисяч сучасних Захисників України…

Сьогодні національні інтереси Нації і Держави повинні бути пріоритетом для громадян України. А найголовніше гасло у свідомості Українця — Україна понад усе!

Після завершення презентації, перед присутніми виступила Ірина Півень, заступник голови Пологівської РДА.

– Мені було дуже цікаво ще більше дізнатись про історію нашої держави. Особливо, приділяю увагу постатям, які творили нашу історію, і в бібліотеці я частий гість за книгами на таку тематику. Вважаю, що історію нашої країни має знати кожен, і добре, що в нашому місті відбуваються подібні заходи. – зазначила Ірина Григорівна.

Залишити відповідь