227-ій річниці від заснування та 95-ій річниці перейменування с. Шевченкове присвячено

227-ій річниці від заснування та 95-ій річниці перейменування с. Шевченкове (с.Петропавлівка) Пологівського району присвячено…

Мальовничий край добрих людей

Західніше міста Пологи, на відстані 30 кілометрів, знаходиться невеличке село Шевченкове. Розташовується воно на березі ріки Мала Токмачка, навпроти села Басань та між двома більшими селами – Тарасівкою та Григорівкою. Здається ненавмисно, мальовничий куточок, в якому розмістилися ці три села був названий на честь українського поета, визнаного у всьому світі – Тараса Григоровича Шевченка. Ненавмисне тому, що з часу заснування у 1790 році село проіснувало до перейменування у 1922 із назвою Петропавлівка. Точна дата заснування села невідома, та й мешканці с. Шевченкове не пригадують щоб він колись відзначався, але вони із задоволенням відзначають щороку 21 вересня «храм»– день відкриття церкви у селі. З шевченківською церквою пов`язана сумна історія. У радянські часи сільські «активісти» були учасниками знищення церкви дощенту, цеглу та каміння якої потім було використано для укріплення сільської дороги.

Тож, мова йтиме саме про «Шевченки», як називають село мешканці району.

Примітно, що на території с. Шевченкове Тарасівської сільської ради знаходяться три курганні могильники, виявлені та досліджені А.М. Альохіним у 1984 році. Вік поховань визначено приблизно – IV тис. до н.е. – І пол. ІІ тис. н.е.

Доволі цікавим фактом є те, що в селі багато сімей мають однакові прізвища (як і в багатьох селах Пологівського району), і хоча деякі з них знаходяться один з одним в родинних стосунках, але більшість – ні. Так, в цій місцині розповсюджені наступні прізвища – Якименко, Копил, Кабиш, Лісовий, Кашуба, які є поширеними серед нащадків козацьких родів. І не дивно, бо часто нові хутора, слободи та села засновувалися саме козаками, яких після зруйнування Запорозької Січі багато було і серед вояків Російської імперської армії, які оселялися в цьому привітному краї у період з 1775 по 1790 рік.

Якименко Микола Михайлович (1933-2014 рр.), який народився в селі Шевченкове та прожив в ньому все життя, розповідав наступне: «… батько казав, й дід, і старі люди казали, що за царя по річці (р. Мала Токмачка, прим. автора) була межа. По лівий бік була Катеринославська губернія, а по правий – Таврійська. Води багато в річці було, і риби й раків, видних, селилися дикі качки. Вовків та лисиць водилося безліч по байраках». Також, за його словами, неподалік від батьківської хати, у байраці, кілька років розташовувався циганський табір. За переказами старожилів, на місці стоянки заховано клад. Якщо зауважити на тому, що село засновано вихідцями з Запорозької Січі – колишніми козаками, то легенда про клад може виявитися дійсністю, бо козаки часто верталися з походів вельми заможними людьми, і ховали здобуте в бою у землю, по берегах річок, байраках та під старими деревами. Траплялося, що козак гинув у бою і клад, захований ним так і залишався у землі. Тож, може зовсім і не циганський, а козацький клад заховано у байраці?

Колись, балкою до р. Мала Токмачка протікав струмок, який мав кілька джерел. У спекотні дні струмок пересихав, проте на весні розтікався луками. В наш час степові річки вже не такі повноводні, як у давнину. Це пов`язано з розоренням степів, замуленням течії та знищенням джерел. Лиха доля не оминула й Малу Токмачку. Річка заросла очеретами й обміліла, хоча й сьогодні води в ній достатньо для поливу городів та напування худоби. В річці також водиться невелика риба та раки, проте в набагато меншій кількості, ніж колись.

В давні часи територією сучасного Пологівського району пролягав відомий Муравський шлях, від якого відходив не менш відомий Кримський. Тож, не дивно, що по цих прадавніх степах розкидані кургани та могили в незліченній своїй кількості.

За радянських часів у селі велася добич граніту на кар`єрі, який згодом було затоплено. Мешканці «Шевченок» та навколишніх сіл вигадали йому назву – «Забій». В Забої навіть спекотного літнього дня вода холодна, бо глибина сягає 25 метрів.

Відомо, що вихідці із села Шевченкове заснували хутір на околицях сучасного міста Пологи – Шевченкове-2, який 50 років тому увійшов до складу міста і став одним з його мікрорайонів, який сьогодні носить назву Пологи-5, а в народі – Кагалін.

У спадок від радянського минулого в селі залишилися рештки колгоспного майна – від будівель старих ферм до залишків сільськогосподарської техніки. Все це надбання було розподілено між пайовиками після розпаду колективних господарств, на початку 2000-х років.

За офіційними даними, на сьогодні, населення села становить 737 осіб, але фактично в селі проживає близько 550 жителів.

З об`єктів інфраструктури в наявності є будівля сільського клубу, в якій працює бібліотека. Клуб, як заклад культури, припинив свою роботу наприкінці кінця 2015 року, з причини аварійного стану будівлі та відсутності фінансування на проведення ремонтних робіт. Також в селі є середня загальноосвітня школа та магазин.

За спогадами Якименка Володимира Миколайовича (сина Якименка Миколи Михайловича), у 1980-х роках в селі, поблизу ферми, працював ще один колгоспний сільський клуб, в якому кілька днів на тиждень транслювалися новинки кінопрокату. Наразі будівлі клубу, нажаль, не існує.

Шевченківці живуть в основному за рахунок ведення сільського господарства, городництва та фермерства, і лише деякі з них їздять на роботу за 30 кілометрів в м. Пологи.

Здавалося б, сучасна ситуація розвитку села наближається до депресивної, але, останнім часом, кількість молодих сімей, які вже виховують дітей, в с. Шевченкове зросла. Тому, навіть сільська школа, яку органи місцевого самоврядування неодноразово намагалися закрити, на сьогоднішній день продовжує працювати. Цікаво те, що у повоєнні 1946-1947 роки був найвищий показник за кількістю учнів – 272 учня та 8 класів-комплект, проте станом на 2016-2017 навчальні роки у школі навчаються 62 учні, фактично – 7 класів комплектів і є одним з найменших показників з 1946 по 2016 рік, тобто за весь час існування школи. Але, незважаючи ні на що, село Шевченкове має майбутнє, і, сподіваємося, що це майбутнє гідно забезпечить нове підростаюче покоління.

ЄГОР КУРНОСОВ