Хто встановлює пільговий проїзд в пологівських маршрутках

До редакції ПІК звернулася читачка із проханням розібратися в ситуації: чи діє зараз посвідчення дитини з багатодітної родини для проїзду в громадському транспорті, а саме на маршрутах, що поєднують Пологи з найближчими селами.

Описала прикру подію, коли водій районного маршруту відмовив дівчинці у пільговому (50%) проїзді. Водій свою відмову пояснив тим, що під час карантину всі пільгові категорії скасовано, а значить, вартість проїзду для всіх однакова.

Одразу повідомлю, що не дивлячись на різні чутки з Інтернет-джерел та телевізійних ЗМІ, окремі рішення на місцях щодо тимчасового скасування пільг та відгуки сусідів про, те хто, як і за скільки добирається до місця призначення, пільги в громадському транспорті на Пологівщині не скасовували. Не було пільг під час жорсткого карантину, коли транспорт не ходив взагалі. На той період перевізникам, які уклали угоди на пасажирські перевезення район не нараховував відшкодування за пільговий проїзд. З відновленням перевезень законодавство не змінилось і питання про відміну пільгових категорій районною владою не розглядалось.

На цьому можна було б поставити велику жирну крапку, адже і перевізник «безпільгового» напрямку, і водій, який на той момент взяв на себе роль фінансового регулятора пасажирських перевезень проблему почули та зробили відповідні висновки.

Але фідбек від інциденту залишив такий осад, зрушив з місця такий айсберг злого безсилля та зневіри, що крапку ставити просто соромно.

Як все було

Розповідає багатодітна мама: “Якщо брати квиток в касі, то вартість проїзду нам обходиться в кілька гривень. Але ж ми все розуміємо – і про вартість пального, і про нерівномірний потік пасажирів на рейсі… та і, взагалі, з квитками на наших маршрутах самі знаєте як… тож, як і пенсіонери платимо водієві 50 відсотків від проїзду та показуємо посвідчення. 27 червня я посадила 14-річну дочку на маршрут з посвідченням та 15 гривнями. Але водій відмовився везти дитину, пояснюючи, що зараз всі пільги відмінили… Я скрізь подивилася і не знайшла підтвердження його слів. Не було оголошення і в маршрутці”.  

З цікавістю про маршрутне “нововведення” вислухали в Пологівській РДА, здивувалися відсутності пільг і в Управлінні соцзахисту.

Не здивувався тільки перевізник. Ну, добре, – каже, – роботу я з цим водієм проведу, але ж він може і піти, тоді села взагалі без маршрутки залишаться.

І в цих словах є чиста правда, гірка реальність сьогодення: розбивати техніку сільськими дорогами, погоджуватися на завідома пустий салон, вигрібати весь той людський вал скарг, прохань, непорозумінь (останнє, звичайно, не про нашого горе-водія, але навіть в нього, часом, трапляються ознаки філантропії) – черги з водіїв на сільські маршрути немає. Більш того, знайти адекватного працівника на своїх колесах – неймовірне щастя. За яке і заплатити гідно нема чим.

Водій маршрутки чи бог мимоволі

Коли вирішуєш, де швидко підлатати ходову, підстрахувати на маршруті, з чого викроїти залити бак… сформувати ціну на квиток не так вже й складно… Але є і інша сторона роботи водія сільського маршруту: передати пакунок, ліки (а часом, і купити їх), не забути, що той з виду здоровий мужик переніс нещодавно операцію і залишити йому місце на першому сидінні, всадити маму з малюком, висадити бабусю не там де треба, а там, звідки вона дійде до дому, загрузити, розмістити, не забути… Сказати своїм пасажирам щось таке, від чого “дорога” пологівськими степами буде не такою тряскою, бо за кермом той, кому ти довіряєш не тільки найближчі сорок хвилин свого життя, а й найщиріше, що маєш зараз. І останнє, що тримає його ще на цьому проклятому богом і забутому владою маршруті – це наші з вами радості і тривоги, відповідальність за свою роботу, розуміння, що його маршрутка – єдиний міст, який залишився між селом і містом. “Ой, та ви що, рідненький, кидати маршрут?! А як же ми без вас…” От і виходить, що  пасажир з водієм давно вже один в одного в заручниках – емоційно-фінансових, в життєво необхідних.

Жодним чином не виправдовую дії водія, якому 15 гривень того дня зігріли душу (якщо вона в нього є) і вищесказаний абзац точно не про нього, але враховуючи складність ситуації і розуміючи важливість його роботи навмисно не називаємо маршрут та прізвище. Ми хочемо звернути увагу влади (місцевою, районної) на проблему: все більше маршрутів зникає з району, все меншою є інтеграція селянина в місто, все менше він відчуває себе “в громаді” – тій пишній і красивій (а ще багатій і де тебе люблять) про яку він чув на виборах. До кого звертатися? Кому вірити? Хіба що водієві маршрутки, але він вже каже, що задовбався вже працювати без вихідних, лагодити машину за кровні та кинув би все к чортам собачим, так тільки ж от люди…