Інформаційний голод Пологівщини та комунікація з владою

А пам’ятаєте ті мирні часи, коли перед черговими виборами в нашу громаду ми не знали куди сховатись від красномовних обіцянок, знайомих облич, вишуканих привітань… Де вони тепер? Де ті, хто планував робити наш край ще ріднішим, небо блакитнішим і взагалі – бути завжди з народом? Народ тут – поруч. Чекає від своїх обранців підтримки і адекватних дій. Чекає пояснень, що робити, як жити і як спасатись. Але от із заявами від керівного апарату Громади сьогодні якось недуже. Точніше – дуже скрутно. А якщо зовсім точно – ніяк.

Так сталося, що війна прийшла в нашу країну. І зовсім швидко підім’яла під себе ті населені пункти які не змогла подолати вісім років тому. Так сталося, що війна прийшла в Пологівський край і царює тут вже майже місяць. Так сталося що війна – це страшно, смертельно і по-справжньому. А от обіцянки від влади про готовність, підтримку та ресурси – виявились мильною бульбашкою. Великою і яскравою, яку видно абсолютно всім у найвіддаленішому куточку нашої громади.

Коли не стало світла

На початку березня в Пологах не стало світла, тепла, води і зв’язку. Менше стало грошей, продуктів харчування, ліків та надії. Протягом двох тижнів ізоляції з усім названим стало ще скрутніше, значно поменшало людей. Було страшно від жорстокості, мародерства. Від безвладдя та відсутності інформації стало ще страшніше.

На початку інформаційної ізоляції, ми журналісти ПІК, прагнули допомогти вам знайти хоч щось про рідних, які залишились в Пологах. Натомість стали психологами, волонтерами, модераторами, координаторами… І ми б дуже хотіли, щоб цим займались ті, хто зробив би це краще за нас. Але на сайті Пологівської громади остання новина датується 2 березня. Така собі сучасна фантастика – вибіркова зупинка в часі.

Що? Де? Коли? Пологи

Ми створили платформу на якій за тиждень зібрали більше 6,5 тис учасників. Бо за двотижневу ізоляцію наша влада остаточно втратила голос. А ми відчули всі ваші страхи, обурення, біль і силу віри. Ми «з’їдали» очі, вичитуючи ваші СМС. Ви – вишукуючи поміж повідомлень відповідь на свою молитву. Ми хотіли вам допомогти, а навчили допомагати один одному. Ми не солдати, але отримуємо реальні погрози за свою позицію. Ми теж боялися. За себе, своїх близьких. Але розуміли що мовчання в такий час – найбільше зло.

За двотижневу ізоляцію ми стали голосом Поліг. Ми – єдині, хто сповіщає населення про повітряну тривогу. Адже саме колективним надрозумом нашої влади (піднятими руками шляхом голосування) було закрито єдине районне радіомовлення, і не зроблено за весь час жодної системи оповіщення!

Звичайно ми зверталися до міського голови за коментарями та роз’ясненнями. Але ж нема зв’язку – нема інфи. Отже ПІК може інформувати пологівців а мерія – ні. Ще один поворот сучасної фантастики.

Ви б хотіли і ми не проти

Дізнатися про те що відбувається в нашому місті. Як прибрати снаряди з поля перед посівною? Де брати їжу, коли картки в магазині не працюють? Де брати кошти, якщо ані роботи, ані виплат? Де та коли відбувається евакуація? Де та коли можна отримати гуманітарну допомогу? Чим заспокоїти серце, коли аптеки не працюють, а при будь-якому розкладі виходить повна халепа?.. Але сьогодні як і три тижні тому керівництво громади «поза зоною» ваших і наших проблем.

Можливо воно і не так, але хто нам про це скаже?

Арестович пологівського масштабу

Єдиним хто залишається на зв’язку і має більш-менш повне уявлення про те, що відбувається і що робити – голова РДА Артур Крупський. Від моменту вторгнення окупантів в наш край і на сьогодні – це поки що єдиний офіційний голос Поліг. Тож, – найголовніше що ми з вами маємо знати:

Перемозі бути! Артур Євгенович впевнений, що останній контрнаступ зможе переломити військову ситуації в бік переможної прямої і вірить, що свідками звільнення наших земель від окупантів ми зможемо стати в недалекому майбутньому. Адже ми знаємо, що українська нація залишається сильною не дивлячись ні на які труднощі. Також нагадує, що не менш важливим в цей частреба залишатися людьми і зустріти Перемогу гідно.

Теж головне з останніх розмов:

24\7 працюють всі обласні служби:

Надходить оперативна інформація про воєнний стан практично з кожного куточка району (Сподіваємося, окрім аналітики створюється і тактика)
Функціонує Кризовий штаб при голові облдержадміністрації, де опрацьовуються питання можливостей допомоги населенню (Сподіваємося, результати їхньої роботи ми будемо бачити більше)
На місцях працює місцева влада, яка розподіляє надану допомогу (в тому числі гуманітарну), забезпечує умови для роботи медиків (Дуже хотілося б почути це безпосередньо від міської влади)
Всі виплати по соціальному забезпеченню виділяються вчасно (зараховуються на картки). Але в умовах окупації готівка на територію не привозиться. Отже, є брак коштів
Зворотній зв’язок є. На сайті обласної держадміністрації є телефон гарячої лінії. Озвучені там питання будуть обов’язково опрацьовані (Хотілося б ще мати такий зв’язок з міською владою)
Велика подяка медикам, волонтерам, надзвичайникам, підприємцям та небайдужим громадянам: Їхня робота зараз – це подвиг, який наближує нашу з вами перемогу. Окрема подяка міським та сільським головам і депутатам (Ми б теж хотіли б їм подякувати, тільки поки що не знаємо конкретно за що)
Виходити прибирати та допомагати комунальникам ліквідовувати наслідки бойових дій можливо. Але після узгодження з керівниками районів (головами, депутатами, квартальними) Бо є небезпека життю людей: снаряди які не розірвалися поряд з будівлями, в будинках.
Витримка, совість і віра в перемогу – обов’язкові для кожного, хто лишається сьогодні в районі.

Окреме прохання від ПІКу

Просимо вас, шановні читачі, в коментарях до статті розказати, чи зверталися ви до нашої влади – депутатів, голів та їх заступників? Чи змогли вирішити питання? Чи змогли стати почутими? Якщо читаєте нас з інших регіонів, розкажіть як подібні питання вирішуються у вас? Адже можливість спілкування – це те, що цінуєш найбільше коли навколо лячно тихо.