РЕАЛЬНА НЕРЕАЛЬНІСТЬ (із щоденника пологівчанки)

Опубліковано в 21:10 Актуально, Важливі, Новини, У Пологах, У районі, Цікаво та корисно    1 532

Пані війна прийшла до нашої країни, 8 років вона панувала в зоні ООС, але наразі замахнулася на всю Україну. Простягла свої лапи вона й до нашого краю.

Читачка надіслала нам свій щоденник, в якому буденність переплітається з Війною.


Й починається він з 22 лютого. Ось що вона написала в цей день:

«22.02.22 Посмеялась в ютубе «Украинцы в Польше» над новостями, где американцы в очередной раз предупреждали о скором нападении России на Украину. Оформила заказ на мартовские подарки. Себе – пару книжек, маме – конфеты и зефир из натурпродуктов. Ей нравится чернослив в шоколаде, думаю, что груша и персики тоже придутся по вкусу».

23-го вона розмірковувала над тим, щоб завести пацюка, або двох, й раділа чудовій погоді.

А потім почалося 24 лютого, коли для багатьох слово «війна» стало жахливою дійсністю, але були й ті, до кого ця пані ще не доторкнулася своїми руками. Були ті, хто вважав її неможливою, швидкоплинною, невійною.

«24.02.22 В новостях показывают полную дичь. Не мог царёк настолько долбонуться. Заскок на пару дней, не больше. Детей из детсада, где мама работает, отправили назад домой. То же самое со школой.»

25 та 26 лютого більшість міста жило звичайним життям, пані Війна поки не звернула на нього увагу. Хоча й напруження відчувалося.

27 читачка пише

«27.02.22 Не выпускаю из рук телефон. Новости-новости-новости… Сирену на нашем краю города заменили гудками тепловоза и завываниями на станции МЧС. Официальные «военного образца» сирены вышли из строя по старости и недосмотру. Кому могло прийти в голову, что они понадобятся? Телефон старюсь держать максимально заряженным. Банкоматы пусты. Люди закупаются активнее. На заправках очереди. Какой-то сюр. У нас никогда не будет взрывов, танков и рашистов, а мои посылочки прибудут к 8му марта. Одна застряла в Запорожье, хотя должна была прибыть 25го. Вторая неизвестно где. В общей сложности там товаров на 1000 грн. Дело не в цене и потере денег, а в том, что я хочу те книги и конфеты. Новая почта и Укрпочта закрыты»

І так, ми всі дійсно занурювалися в новини, запасалися готівкою, починали робити більш об’ємні закупки, відчували страх, паніку, тремтіння – всі розуміли, що пані Війна близько, і її приходу фанфарили сирени…

«Лучше бы нас разбомбили молча, чем по 2-3 раза в сутки слушать вой от которого сердце бьётся в груди, животе и голове одновременно, руки трясутся, а ноги подкашиваются», пише читачка.

З першого березня починаються масштабні проблеми з готівкою, пальним, продуктами. З цього дня розуміння, що пані Війна близько й скоро дотягне свої лапи до міста, прийшло майже до всіх. А другого березня відлуння обстрілів стало вже не першим, але дуже страшним, випробовуванням.

«03.-07.03.22 Потерялась в днях. 3 или 4 вечера провели в коридоре при свечке, играя на полу в «уголок». На улицу выходим через день. В магазинах майонез, шоколад, кетчуп. Иногда встречаются чай и соки. Батареек и свечей нет. Аптека закрыта. Громыхает со всех сторон. На дороге мелькает военка, цивильные машины с белыми лентами и надписями «дети» /…/ Соседка принесла нам 3 орхидеи, сказала, что выезжает, а цветы бросить не на кого. Приютили, хотя совершенно не умеем за ними ухаживать и не факт, что они выживут./…/ Воздушный бой – это страшно. Всё происходит за тучами, но от звуков, которые раньше раздавались только с экранов волосы встают дыбом. За частым «та-та-та» следует протяжное «уууу…» и отдалённый взрыв. Кто-то кого-то сбил. Молюсь, чтобы на погибшем пилоте была форма с триколором, «бесиком» (БЕлый, СИний, Красный) как зовут его русские/…./ К магазину привезли генератор. Люди с 6-ти утра, сразу по окончанию комендантского часа, занимают очередь, чтобы зарядить телефоны. Самые продвинутые приходят с бутербродами.»

Міжнародний день жінок, чудове весняне свято краси, любові та жіночих прав… Із святкового, мабуть, було лише те, що знайшли точку роботи мобільного зв’язку та вдалося зв’язатися з рідними. А так автоматні черги, холод, обстріли… Війна. 11 березня побачили першу гуманітарну допомогу і повернулася електроенергія.

«12.03.22 Котёл не запускается. Матерится, что температура для запуска слишком низкая, меньше 8 градусов. Долго его уговариваю, и тычу в кнопку перезагрузки системы. Слава небесам, в конце концов я побеждаю. Воду дают почасово. Ловлю радио: санкции-санкции, музычка, предположения политологов и прочая бесполезная хрень, о положении дел в Запорожской области не получаем ни словечка.»

17 березня місто почало вчитися жити в умовах війни. А 18 березня у пологівчанки з’явився інтернет, розмови з рідними стали довші.

«Пробилась мобильная связь и интернет! Два часа проговорили по вайберу с сестрой. /…/ Знакомые мне с детства улицы и здания изуродованы до неузнаваемости. Они чёрные и мёртвые. Будут отстраивать? Кто? Когда?»

«20.03.22 В округе появилось множество собак. Выезжая хозяева просто отстёгивали цепи своих дворовых сторожей. Чистенькие и пока что упитанные дворняги сбиваются в стаи. Попадаются и породные./…/ Интернет только мобильный, как и связь он слабый и с перерывами/…/ Громыхает ежедневно и еженощно, без системы и привязки ко времени»

22 березня у жінки було день народження

«Сестра присылает смс с поздравлениями. И точно! Сегодня мне исполнилось 36ть. Доживу ли я до 37ми и хочу ли дожить в нынешних условиях вопрос открытый.»

Щоденник закінчується саме цією датою. Пані Війна досі не відпускає місто, а її наслідки турбуватимуть кожну душу. Ми сподіваємося, що поряд зі знаком «Я люблю Пологи» з’являться стенди з нашими героями війни. Мріється, що колись місто відбудують, і на головній площі буде пам’ятка окупації, де героєм буде кожен громадянин міста, що такі ж пам’ятки будуть у кожному нині окупованому селі.

На жаль, багато втрат не повернути, не відновити, біль не вщухне, і єдине, що ми можемо зараз – вірити у перемогу України. І головне, що ми зможемо в майбутньому – пам’ятати!

З повним щоденником можна ознайомитися у файлі «нереальная реальность» мовою оригіналу, зі збереженням пунктуації автора, де історія війни переплітається з особистими переживаннями та сімейними проблемами.

***Велике прохання, якщо впізнаєте автора, не пишіть її дані в коментарях, публікуємо анонімно!

1 коментар на “РЕАЛЬНА НЕРЕАЛЬНІСТЬ (із щоденника пологівчанки)

Залишити відповідь