Яким був Голодомор 1932-1933 років (спогади жителів Пологівщини)

День пам’яті жертв голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада на підставі президентських указів 1998 та 2007 років.

Три голодомори довелося пережити українцям у ХХ сторіччі: 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років, що став справжнім геноцидом українського народу.

Голодомору передували ряд факторів: колективізація сільських господарств, «розкуркулення» селян, хлібозаготівельна кампанія. Терор голодом, що тривав в Україні протягом 1932-1933 років, був спрямований на упокорення українського селянства та знищення особистих селянських господарств.

Роками і десятиліттями Голодомор в радянській Україні замовчувався. Дослідження цієї трагедії розпочалися лише наприкінці 80-их років минулого століття.

Нелюдські муки голодом довелося пережити пологівцям. На території Чубарівського району (на той час) за приблизними підрахунками від голоду померли більше 2 тисяч наших земляків. Пропонуємо ознайомитися з реальними історіями-спогадами тих, кому вдалося пережити, але не забути страшне лихоліття голодомору 1932-1933 років.

Спогади Плевако Ганни, 1915 року народження. Записані під час експедиції в село Тарасівка, 2008 рік. Далі мовою оригіналу.

«…Я хорошо помню, що голодували і в 1922 році. Та тоді урожай був, но напала гусінь і саранча. Їх було так багато, шо не откривали ні вікна, ні двері в хати, бо залазили скрізь. Ось вони і знищили весь урожай….

…Вже у 1932-му урожай тоже був, але все позабирали актівісти. Їли ми тоді лободу, щирицю, качани з кукурудзи. Ходили на колхозні поля собирать колоски, зерно. За це наказували. Їздили на конях з пльотками і били кого догонять та забирали зібране.

…Ми, старші діти, ходили з мамою в колхоз «Повстанець», помогали їй полоть, пасли колхозну череду. А малі сиділи дома. Якось ми були на роботі, а коли прийшли, побачили, що малим зовсім погано. Получілось, що вони були голодні і наїлись зеленого абрикосу, який тільки нав’язався. Дуже сильне у них було отравлєніє. Тож, мої меншенькі сестрички Люба і Олександра за два тижні померли. Мама з батьком замотали їх худенькі тільця у ряднину і понесли на гробки. Там складали у ями всіх разом, бо копать окремі було нікому, і трошки прикидали землею. Так і поховали моїх сестричок. У тій ямі хоронили і багато інших. Маленького братика Василя, який був із сестрами і тоже їв абрикос, врятувала наша сусідка. Вона каждий день приносила кухлик молока для нього і через це він вижив».

Зі спогадів Мелешкевич Тетяни, 1925 року народження. Записані під час експедиції в м. Пологи, 2009 рік.

Тетяна Семенівна пригадує, що родина мешкала в Чубарівці (нині місто Пологи) у власному будинку. Жили бідно. Коли почався голод 1930-их років родина переїхала в Сталіно (нині Донецьк), бо багато знайомих розповідали, що там можна знайти роботу і прогодувати родину. Зібравши що мали з одягу, родина залишила свій дім просто забивши вікна та двері дошками. В Сталіно знімали житло – сарай на подвір’ї у господарів. Батьки та 4 дітей спали всі разом на земляній долівці. Батько влаштувався працювати на шахту. Щодня звідти приносив дров та вугілля, щоб можна було топити свій сарай. З харчами і у великому місті було скрутно. Батько ходив у шахтарську їдальню, де вимінював вугілля на кістки, з яких вдома мати варила щось схоже на бульйон. Щоб вижити Тетяна з мамою ходили побиратися у Макіївку (передмістя Сталіно). Люди давали чи буряк, чи кукурудзу, вживали в їжу навіть картопляні очистки.

І хоча життя було скрутним, всі пережили голод і у 1934 році повернулися в Чубарівку (Пологи). Життя в рідному місті було не краще. Злидні, бідність, постійне недоїдання. Батьки працювали в колгоспі, а Тетяна з сестрами жебракували. Взагалі, на долю Тетяни випало багато випробувань: проживання у дитячому будинку в Гуляйполі, арешт і репресія батька у 1937 році, перебування на примусових роботах у Німеччині під час Другої світової війни. Але, найголовніше, що вся її родина вижила і вціліла, пронісши через роки не образи і скарги, а вдячність за шанс вижити і бути разом.

Спогади Хлопко Володимира, 1926 року народження. Записано під час експедиції в село Тарасівка, 2008 рік. Далі мовою оригіналу.

«…Голод 1932-1933 років я пам’ятаю добре. Мої батьки працювали в колгоспі імені Воровського. У 1932 році урожай був. Але на трудодні люди нічого не отримали, так як із колгоспу все вивезли.

Мабуть вже ніколи не забуду я присмак коржів, що пекла тоді мати. В ступкі розтирали вони висушений качан з кукурудзи (без зерна), до цього «борошна» домішували лободу, грицики та й пекли коржі. Та і таких коржів не могли наїстись досита. Якось батьки пішли на роботу, а нам із сестрою дали по коржику, а інші коржі склали в сито та сховали на піч. Було тепло і нас, дітей, залишали весь день на вулиці, а хату зачиняли. Свої коржики ми з’їли бистро і вже під обід знову хотіли їсти. Ми знали, що у зачиненій хаті є іще. Так я сестру підсадив, щоб вона через форточку пролізла, открила зсередини вікно. Проліз у хату і я. З печі ми дістали коржики. Страшенно хотілося схопити їх та наїстися, але ми знали, що мама напекла на всіх, не тільки нам. Ми дивилися і боялися взяти хоч один. А потом придумали пооб’їдать коржі по краях, по-кругу, щоб було незамєтно. Так ми й зробили. Пообгризали коржі, знову склали їх у сито й поставили на піч, і так само через вікно вибралися на двір. Ввечері батьки прийшли з роботи, зайшли в хату, і мама дістали сито з коржами, щоб вечерять. Як вони побачили ті обгризені коржики, то довго випитували, як ми до них дісталися. А ми з сестрою мовчали. Мама нас не лаяла тоді, обнімала міцно, а потім сіла біля вікна і заплакала…

…З моїм другом ми ловили горобців. Для цього заманювали їх в половник, закривали, залишаючи тільки одну щілину, щоб їм вилетіть. І через ту щілину ми тих пташенят хватали. Коли мама чи бабуся мого друга варили горобців – було дуже смачно. Їли також ховрахів, лободу, грицики. А вже у 1933 році в колгоспі почали давати трохи зерна, хоч за колоски з поля ще ганяли. Про той голод вже ніколи не забуду».

Далеко в минулому ті страшні голодні роки. Мільйони українців не пережили. Ті, хто вижив, пам’ятають донині. Пам’ять про знищених голодом земляків зберігає Пологівський краєзнавчий музей. В експозиційному розділі щодо подій голодомору 1932-1933 років – світлини і документи, предмети, яких колись торкалися знесилені від голоду руки і численні свідчення пологівців, які дивилися у вічі страшному лиху.

Щороку у четверту суботу листопада Україна і світ вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. 27 листопада о 16:00 у вікнах багатьох українців традиційно засяють свічки і лампадки, віддаючи таким чином шану мільйонам вбитих голодом українців. Закликаємо доєднатися до акції, щоби не забували про Голод 1930-их ми і знали правду наступні покоління.

КУ “Пологівський краєзнавчий музей” Пологівської міської ради

Схожі публікації
25.09.2022

Служба безпеки перехопила документи російських загарбників, які регламентують організацію фейкового референдуму рф на тимчасово окупованих територіях Запорізької області. Згідно з отриманими матеріалами, встановлено особи більше 1 тис. російських силовиків, яких […]

15.09.2022

За даними слідства, 19-річна мешканка тимчасово окупованої території Пологівського району на початку червня 2022 року добровільно погодилась на пропозицію представників ФСБ РФ допомагати їм у проведенні підривної діяльності проти України. […]

13.09.2022

Судитимуть чотирьох бойовиків «ДНР», які брали участь у боях проти ЗСУ з метою захоплення Запорізької області. Прокурори Запорізької обласної прокуратури скерували до суду обвинувальні акти стосовно 4-х громадян України. Їм […]

07.09.2022

Те, що сьогодні вчинили рашисти на території Пологівського району нічим іншим не назвеш як відверте вбивство. Вони обстріляли мирних жителів, які були у черзі за гуманітарною допомогою. Про це повідомив […]

07.09.2022

Рашисти повісили на освітній заклад свою ганчірку і “звітують” про завезені російські підручники. На рашистському відео, жіночка на підборах починає мову нашим звичним суржиком: “Так, нада тепер просить…”, а далі, […]

07.09.2022

У Запорізькій ОВА відбулася робоча нарада з вирішення проблемних питань медичних закладів Пологівського району під керівництвом голови РДА Артура Крупського. До наради долучилися заступник очільника ЗОВА Віталій Сиволап та директор […]

31.08.2022

Агресор знов атакував околиці міста Запоріжжя, житлову та цивільну інфраструктуру Оріхова, Гуляйполя, Малої Токмачки. В результаті ворожого збройного нападу є поранені та загиблі. Минулої доби (30 серпня) поліція зареєструвала 25 […]

20.08.2022

Працівники поліції зареєстрували заяву від жителя області, який спілкуючись телефоном з невідомою особою, виконав запропоновані дії начебто для отримання додаткової разової виплати для ФОП. Натомість, з його банківських карток було […]

20.08.2022

1 вересня вже стартує новий 2022/2023 навчальний рік. Рік складний, рік під час дії воєнного стану у нашій рідній Україні. Зважаючи на безпекову ситуацію, в закладах освіти навчальний рік розпочнеться […]

20.08.2022

49-річний житель Запоріжжя вдарив жінку, вихопив у неї сумку та втік. Вчора, 19 серпня, близько 15:30 на спецлінію «102» надійшло повідомлення про пограбування жінки на одній із вулиць Шевченківського району. […]

17.08.2022

За даними слідства, 14-16 серпня збройні сили країни-агресора, нехтуючи нормами міжнародного гуманітарного права, здійснили обстріл із реактивних систем залпового вогню міста Оріхів. Загинула жінка, ще шестеро мирних жителів отримали поранення. […]

16.08.2022

Держава намагається максимально зберегти виплати, призначені сім’ї чи людині. Міністерство соціальної політики повідомляє: «Ті люди, які отримували пенсії на карти, виплати їм нараховуються. Там, де пенсіонери отримували пенсію через Укрпошту, […]